Англійська мова

Англі́йська мо́ва — належить до германської гілки індоєвропейської сім'ї мов. Це одна з найпоширеніших мов у світі, особливо як друга мова та мова міжнародного спілкування.

Історія

Докладніше у статті: Історія англійської мови

Традиційно вважається, що англійська мова пройшла через чотири стадії протягом останніх півтори тисяч років:

• староанглійська або англосаксонська (500—1050), корені якої відносять до діалектів поселенців (ютів, саксів, англів і фрисків), які захопили територію сучасної Англії;
• середньоанглійська (1050—1550), яка перебувала під впливом норманської французької мови (після завоювання в 1066 році) і церковної латини;
• рання сучасна англійська (1550—1700), що стандартизувала широкі зміни середньоанглійської;
• пізня сучасна англійська (починаючи з 1700), містить часткові зміни при поширенні сучасної англійської мови.

Староанглійський період (V—XI)

У староанглійський період формування мови англійської народності (5—11 ст.) на території Британії внаслідок розвитку діалектів північно-германських племен (англів, саксів і ютів), що переселилися в 5 ст. до Британії і злилися з кельтським населенням, виникає староанглійська мова. В Англії зароджуються феодальні відносини, виникають окремі королівства і формуються місцеві діалекти. Найдавніші писемні пам'ятки (рунічні написи на Рутвельському хресті, поема «Беовульф» та ін.) датуються 7—8 ст. З проникненням до Англії християнства (6 ст.) латинський алфавіт заміняє руни. Староанглійська мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних, флективною будовою, вільним порядком слів, морфологічною диференціацією частин мови, добре розвиненою системою словотворчих афіксів, продуктивним словоскладанням. Лексичний склад — в основному давньо-германський, з незначними кельтськими і латинськими запозиченнями. Після завоювання Англії Данією (1017) англійська мова поповнюється скандинавськими географічними назвами, військовими термінами, суспільно-побутовою лексикою.

Середньоанглійський період (XI—XIV ст.)

Середьонаглійський період розвитку мови англійської народності простягається від 11 до 14 ст.

В кінці 11 і на початку 12 ст. в Англії посилюється процес феодалізації, якому сприяє завоювання країни норманами (1066), і норманський діалект французької мови стає офіційною мовою Англії. Але народ зберігає рідну мову. Понад два століття в Англії існує двомовність, внаслідок чого лексика англійської мови в значній мірі поповнюється запозиченнями з французької. На початку 15 ст. англійська мова витісняє французьку з основних сфер державного та політичного життя і стає панівною в країні. В цей час в Англії ще існують діалекти староанглійської мови, риси яких відбиті в писемних пам'ятках, особливо з 13 ст. Найвизначнішою пам'яткою цього періоду є твори видатного англійського поета Джефрі Чосера, які сприяли поширенню літературної англійської мови. Її особливістю на той період був поступовий перехід від флективної до аналітичної будови. Зв'язок між словами починає здійснюватися переважно за допомогою прийменникових конструкцій і службових слів. Відбувається ряд змін у системі голосних, скорочується кількість відмін, руйнується категорія роду, спрощується система класифікації дієслів. У системі дієвідмінювання виникають нові аналітичні форми, стає помітною тенденція до сталого порядку слів.

Період формування англійської національної мови (XV—XVI ст.)

У цей період в Англії починається розклад феодальної системи та інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин. Внаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон в 14 ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою національної мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку національної мови й все більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм національної англійської відіграв Вільям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови. В літературномовних пам'ятках цього періоду відбилась епоха розвитку буржуазного гуманізму, формування національної самосвідомості англійського народу. На мові цього періоду позначається вплив широких міжнародних зносин Англії — починається новий потік запозичень з італійської, грецької, іспанської та інших мов. У фонетиці визначним явищем є так званий «зсув голосних» і ряд інших особливостей, що посилили розбіжність між орфографією і орфоепією. У морфології триває процес відмирання флексій іменників, прикметників і дієслів; виникає новий, безсуфіксальний спосіб творення слів; усталюється єдина форма множини (-s); прикметники остаточно втрачають форми узгодження, спрощується категорія сильних і слабких дієслів. У синтаксисі спостерігаються основні риси сучасної англійської мови.

Новоанглійський період (XVII—XXI ст.)

У цей період відбулося остаточне формування і розвиток національної англійської мови. Закріпленню сталих норм літературної мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і ряд словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.). Внаслідок колоніальної експансії Англії її мова проникала (з 17 ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та ін. країн. В англійській мові далі розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, наприклад, прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками. Отже, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні.

Хоч англійська мова протягом тривалого розвитку зазнала значних змін, проте вона й тепер зберігає всі основні риси групи германських мов.

Англійська мова поширилася по всьому світу, починаючи з 17 століття, і залишається основною міжнародною мовою торгівлі і техніки.

Структура мови

Англійська абетка

За написанням літер і їх порядком повністю збігається з сучасною версією латинської абетки. Назви літер в українському написанні можна приблизно передати так:

Вимова

Англійська мова вважається однією з найскладніших серед європейських мов стосовно правильності вимови і читання слів. Існує велика кількість винятків, але певні правила читання слів все ж таки існують:

Діалекти

Докладніше у статті: Діалекти англійської мови

Літературної англійської мови, такої яка є в інших країнах, де існують спеціальні інституції, що затверджують мовний стандарт, як наприклад Французька академія у Франції, не існує. Вимова й лексика англійської сильно відрізняються в різних частинах світу, де ця мова є основною мовою спілкування. Основні варіанти мови - Британська англійська та Американська англійська. Кількість діалектів англійської мови в Британії, особливо в Англії, дуже велика. Стандартом мови вважається так звана надбана вимова (Received Pronunciation), діалект, який не властивий певному регіону, а характерний в першу чергу класу освічених людей. В американській англійській теж існує чимало діалектів. Австралійці та новозеландці намагаються притримуватися британських норм, але їх легко впізнати за вимовою.

Всі діалекти англійської мови поділяються на ротичні (rhotic) і неротичні (non-rhotic). Ротичними діалектами називаються діалекти, в яких вимовляється звук r в словах на кшталт слова doctor (лікар). Ротичним, є, наприклад, шотландський діалект англійської мови, більшість діалектів Північної Америки, індійський діалект. Received Pronunciation, австралійський, новозеландський, південно-африканський діалекти - неротичні варіанти англійської мови.

Фонетика

Англійська вимова сильно змінюється від одного діалекту до іншого. Тому загалом в англійській мові багато звуків різних для різних регіонів.

Голосні

Якщо в таблиці в одній клітинці два символи, то перший відповідає американській вимові, другий - британській.

Приголосні

Деякі англійські звуки не мають українських відповідників, а тому виникають складнощі при транскрибуванні англійських власних іменників та запозичених із англійської мови слів. Наприклад, до таких звуків належать звуки /θ/ та /ð/, що передаються на письмі буквосполученням th. В різних випадках і різних джерелах th може передаватися літерами c, з, т, ф, хоча жодна з них не відповідає оригінальній англійській вимові. Чинний український правопис ($97) вказує, що звичайно th передаєтсья через т: Мередіт, Агата, хоча й робить винятки для Голсуорсі та Резерфорд.

В англійській мові слід чітко розрізняти вимову звуків /w/ та /v/. Обидва звуки є приголосними і нескладоутворювальними. /w/ вимовляється з округленням губ, а /v/ - із стиснутими губами і притисканням верхніх передніх зубів до нижньої губи. Звука /w/ часто передається на письмі через українську літеру у, наприклад, у прізвищі Уайльд, хоча при цьому утворюється додатковий склад, якого немає в англійській мові. Український правопис ($97) вказує, що звичайно /w/ передається у власних назвах літерою в, але за традицією писати Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Хемінгуей, Голсуорсі.

Англійський звук /h/ не співпадає з жодним українським звуком. Українські слова гай і хай звучать інакше, ніж англійське high. Англійський звук /h/ аспіративний, тобто вимовляється на видиху, як і українське г, однак він менш озвучений, і видих різкіший, енергійніший. З іншого боку, український звук х зовсім не має аспірації. В деяких діалектах англійської є звук /x/, але основні діалекти до таких не нажать. Крім того графічно він відповідає буквосполученню ch: Loch, Bach. Перед звуком /j/ (наприклад, у слові Hugh) в деяких діалектах англійської вимовляється інший звук /ç/, який більше схожий на українське х. Український правопис зобов'язує передавати літеру h у запозичених словах та власних назвах через українську літеру г, однак робить виняток для слів, написання яких утвердилося: хокей, хол, тощо.

Вимова вибухових приголосних /k/, /p/, тощо, в ангійській мові набагато енергійніша, більш вибухова, ніж в українській.

Звук /l/ в англійській мові не має твердого та м'якого варіанту й ближчий до українського твердого л, однак, в силу історичних причин, чимало англійських назв передається в українській мові з м'яким ль: Брістоль, Ліверпуль, тощо.

Граматика

Граматика англійської мови відносно проста в порівнянні з іншими європейськими мовами. Іменник не має роду, множина більшості слів утворюється добавлянням звуків /s/ або /z/, правда існує поняття колективного іменника, який хоча й має форму однини, може вживатися й як множина. Прикметники в англійській мові не узгоджуються з іменниками ні в роді, ні в числі. Визначеність чи не визначеність іменника передається артиклем. Дієслівні форми можуть виражати активний та пасивний стан, в кожному з яких існує 16 часів.

Цікавинки про англійську мову

Англійська належить до тих мов, що має найширший словниковий запас: (близько 250 000 відмінних слів; Оксфордський Словник Англійської мови нараховує близько 600 000 слів, а Словник Вебстера - 475 000, але серед них велика доля архаїчних слів та величезний об'єм технічних термінів).

Також це мова, яку знають найбільше людей як другу (нерідну) : (від 250 000 000 до 350 000 000 людей, для яких англійська не є рідною, знають її).

Англійською друкують найбільше.

Найдовше слово в англійській мові: pneumonoultramicroscopicsilicovolcanoconiosis (45 літер, Силіко́з - захворювання людини, викликане тривалим вдиханням пилу, що містить вільний діоксид кремнію).

Приклад

«Заповіт» Т.Г. Шевченка англійською мовою (переклав Джон Вейр):

Література

• Українська радянська енциклопедія
• Англо-український словник. К., 1948; Українсько-англійський словник. К., 1957;
• Костюченко Ю. П. Історія англійської мови. К., 1953;
• Huchon R. Histoire de la langue anglaise, т. 1—2. Paris, 1923—30;
• Бровченко Т. А. Сопоставительный анализ согласных украинского и английского языков. Одесса, 1955;
• Баранцев К. Т. Курс лексикології сучасної англійської мови. К., 1955;
• Раєвська Н. М. Англійська лексикологія К., 1957

Ресурси для вивчення мови

Вікіпедія має розділ
англійською мовою

Гляньте Категорія:Англійська мова у
Вікісловнику, вільному словнику.

• Українсько-англійські списки слів по темах, на сайті «Інтернет Поліглот» (укр.), (англ.)
• Подкаст «Англійська як друга мова» та транскрипт цього подкасту (англ.)
• Про походження англійської мови, альтернативна теорія (англ.)

Примітки

1. ↑ У деяких діалектах цей звук відсутній; відповідні слова вимовляються зі звуками /ɑ/ або /ɔ/.
2. ↑ У деяких діалектах півінічно-американської англійської цей звук відсутній.]].
3. ↑ Літера <U> може передавати або /u/ або йотований звук /ju/. В британському Received Pronunciation цей йотований голосний /ju/ зустрічається після /t/, /d/, /s/ або/z/. Він часто призводить до палатизації попереднього приголосного, після чого відповідні приголосні стають/ʨ/, /ʥ/, /ɕ/ та/ʑ/, як, наприклад, у словах tune, during, sugar та azure. В американській англійській палатизація здебільшого не відбувається, якщо тільки за /ju/ не йде r, і, як наслідок /tur/, /dur/, /sur/, /zur/ набувають звучання /tʃɚ/, /dʒɚ/, /ʃɚ/ та /ʒɚ/, відповідно, як у словах nature, verdure, sure та treasure.
4. ↑ В північно-американській англійській цей звук набирає ротичного відтінку, після нього вимовляється слабеньке r.
5. ↑ Чимало американців не розрізняють між цим та наступним ненаголошеними звуками. Для них roses і Rosa's вимовляються однаково, й, відповідно, вживається симовол шва /ə/.
6. ↑ Цей звук часто транскрибують як /i/ або /ɪ/.
7. ↑ Дифтонги /eɪ/ та /oʊ/ для багатьох американців є монофтонгами, відповідно, /eː/ та/oː/.
8. ↑ В більшості діалектів англійської мови, значну фонетичну роль відіграє довжина звуку. В таких діалектах, як автралійська англійська та новозеландська англійська подовження звуку називають фонетичним. У деяких діалектах сучасної англійської мови, наприклад, загальноамериканському, довжина голосного алофонна: голосні набувають подовження перед дзінкими приголосними в межах складу.
9. ↑ Зустрічається тільки в неротичних діалектах. В деяких діалектах цей звук заміняється на /ɔː/.
10. ↑ Зустрічається тільки в неротичних діалектах. В деяких діалектах перехід до шва зникає. Як наслідок, звук стає подовженим монофтонгом /ɛː/.
11. ↑ Велярний носовий звук [ŋ] - нефонетичний алофон звуку /n/ в деяких північно-британських діалектах, де він вимовляється тільки перед /k/ та /g/. У всіх інших діалектах, це окрема фонема.
12. ↑ Звуки /ʃ/, /ʒ/, and /ɹ/ в деяких діалектах лабілізовні (огублені). Огублення ніколи не є контрастним в початковій позиції, а тому інодіі не транскрибується. Більшість американців вимовляють <r> як /ɻ/. Те ж відбувається в шотландському та інших діалектах. В цьому випадку <r> звучить із альвеолярним дрижанням (як в українській).
13. ↑ У деяких діалектах,наприклад кокні, міжзубні /θ/ and /ð/ злилися з /f/ and /v/, а в інших? зокрема в ебоніці, /ð/ перейшов у дентальне /d/. В деяких ірландських діалектах, /θ/ and /ð/ стали відповідними дентальними вибуховими звуками, що контрастують із звичнии альвеолярними вибуховими.
14. ↑ Глухий палатальний фрикативний звук /ç/ в більшості діалектів є простим алофоном /h/ перед /j/; наприклад, human /çjuːmən/. Проте, в деяких діалектах, /j/ зникає, хоча початковий приголосний не змінюється.
15. ↑ Глухий велярний фрикативний звук /x/ використовується англомовними шотландцями чи валійцями у таких словах гельського походження, як loch (/lɒx/) або у випадку запозичень із німецької чи єврейської у, наприклад, словах Bach (/bax/) або Chanukah /xanuka/. /x/ використовується також у південно-африканській англійській. В деяких діалектах, таких як скауз (район Ліверпуля) [x] або [kx] можуть використуватися як алофони /k/ в словах на зразок docker ([dɒkxə]). Більшість людей, для яких англійська мова рідна, з великими труднощами вчаться правильно вимовляти цей звук, вивчаючи іноземну мову. Більшість використовує як заміну звуки [k] або [h] .
16. ↑ Звук [ɾ]}} - алофон /t/ і /d/ у ненаголошених складах у північно-американській та австралійській англійській. Цим звуком передається tt чи dd у словах latter та ladder, які для багатьох американців є гомофонами. У деяких діалектах, таких як шотландська англійська та індійська англійська його заміняє звук /ɹ/. Це той самий звук, який у більшості варіантів іспанської мови відображається однією літерою r.
17. ↑ Глухий w - [ʍ] зустрічається в шотландській та ірландській англійській, а також у деяких варіантах американської, новозеландської та англійської англійської. Наприклад, слово white (білий) звучить не вайт а гвайт. В більшості діалектів звук [ʍ] злився з /w/, а в деяких шотландських - із /f/.

п • о • р

Офіційні мови ЄС

Англійська • Болгарська • Грецька • Данська • Естонська • Ірландська • Іспанська • Італійська • Латиська • Литовська • Мальтійська • Нідерландська • Німецька • Польська • Португальська • Румунська • Словацька • Словенська • Угорська • Фінська • Французька • Чеська • Шведська

 

stock | retire | vm
Why are we here?
All text is available under the terms of the GNU Free Documentation License
This page is cache of Wikipedia. History